Сьогодні в українському суспільстві точиться активна дискусія з приводу запланованого на листопад 2013 року у Вільнюсі чергового саміту Східного партнерства, на якому буде розглянуто питання про підписання угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом. Під час цієї дискусії серед вірних Української Православної Церкви виявилися як прибічники, так і противники курсу на інтеграцію України до Європейського Союзу.

Дискусія між християнами з актуальних питань церковного та громадського життя є цілком природнім явищем. Як писав апостол Павло до Коринфян, повинна бути між вами розбіжність думок, щоб виявились серед вас вмілі (1 Кор. 11, 19). Разом з тим святий апостол застерігає, що розбіжність думок між християнами ні в якому разі не має перетворюватися на заздрощі, суперечки і незгоди (1 Кор. 3, 3). В Церкві над усіма розбіжностями має панувати любов.

Українська Православна Церква завжди підкреслювала, що вона об’єднує людей різних поглядів. Зокрема, в Основах соціальної концепції наша Церква констатує можливість існування «різних політичних переконань серед її єпископату, кліру та мирян, за винятком тих, які явно ведуть до дій, що суперечать православному віровченню і моральним нормам церковного Передання» (V.2).

Дискусія щодо майбутнього нашої Батьківщини не може не турбувати вірних Української Православної Церкви. Православні віруючі, як і усі громадяни України, мають повне право вільно висловлювати свою позицію. Однак публічні виступи окремих членів Церкви, церковних громад або православних громадських організацій не можна тлумачити як офіційну позицію усієї Церковної Повноти. Згідно з діючим Статутом про управління Української Православної Церкви, її офіційну позицію можуть висловлювати Собор Української Православної Церкви, Собор Єпископів Української Православної Церкви, Священний Синод Української Православної Церкви та Митрополит Київський і всієї України. Решта висловлювань та заяв єпископату, духовенства, мирян, церковних громад, чернечих спільнот тощо не можуть розглядатися як офіційна позиція Церкви.

Важливою складовою місії Української Православної Церкви є примирення між людьми різних переконань, між різними громадськими та політичними силами. Церква виступає за збереження громадського спокою та злагоди. Церква також прагне сприяти збереженню братніх відносин між країнами і народами. Тому будь-який геополітичний вибір України не має стати на заваді її дружнім взаєминам з іншими державами.

В Основах соціальної концепції Українська Православна Церква наголошує, що «взаємовідносини між народами й державами повинні бути спрямовані до миру, взаємодопомоги та співробітництва». Тому Церква вважає корисним «створення міждержавних союзів, які мають на меті об'єднання зусиль у політичній та економічній галузях, а також спільний захист від зовнішньої загрози й допомогу жертвам агресії» (XVI.1).

Разом з тим, Церква наголошує, що будь-які міждержавні угоди мають ґрунтуватися на засадах суверенітету і територіальної цілісності держав. Саме ці засади є базовими для захисту народом його законних інтересів. Взаємодія народів і держав має ґрунтуватися «на засадах чесності, справедливості, прагнення до досягнення результатів спільної праці, прийнятних для всіх її учасників» (XVI.1). Усі конфлікти, які можуть виникати у взаєминах між державами, слід розв'язувати шляхом пошуку взаємоприйнятних рішень.

Входження України у будь-які міждержавні об’єднання ні в якому разі не може відбуватися ціною відмови від християнських моральних цінностей, які протягом багатьох століть є фундаментом національної свідомості та культури. Наша Церква неодноразово висловлювала занепокоєння процесами секуляризації, які відбуваються в сучасному світі. Тому налагоджуючи взаємодію з іншими країнами в політичній, економічній та культурній сфері, ми ні в якому разі не можемо йти на поступки в питаннях християнської моралі.

Сьогодні, коли Україна стоїть на порозі важливого вибору, Українська Православна Церква закликає керівництво держави до усвідомлення відповідальності за ці доленосні рішення. Усіх вірних Української Православної Церкви ми закликаємо до миру та спокою. Розбіжності у поглядах не мають бути для нас приводом до протистояння та церковних розділень.

В цей важливий момент історії незалежної Української держави закликаємо всіх вірних чад Української Православної Церкви до підсиленої молитви за нашу країну. Нехай Господь наш Ісус Христос, молитвами Пресвятої Богородиці, і надалі зберігає народ України в мирі та благочесті.

МИТРОПОЛИТ КИЇВСЬКИЙ І ВСІЄЇ УКРАЇНИ __________________________»

Далее следуют места для подписей всех епископов УПЦ МП, включая викариев.

* * *

Хороший разбор данного словоблудия сделан на "Одной Родине":

"Прежде всего, бросается в глаза, что рассылается он хотя и со стандартным предисловием «По благословению Блаженнейшего Митрополита Владимира», но от имени безымянной «канцелярии Киевской митрополии». Обращаться к епископату не самому предстоятелю местной Церкви, а сугубо техническому органу – верх дерзости, тоталитаризма чиновников (по сути - технических работников), полное попрание церковного этикета. Даже больше: это узурпация группой чиновников церковной власти над епископатом. Понятно, что документ подготовлен по указанию возглавляющего канцелярию высокопоставленного церковного чиновника, а за ним стоят те, кто сегодня всеми правдами и неправдами пытаются навязать народу Украины разрыв с Россией под флагом «ассоциации с ЕС». Такое ощущение, что на Украине возвращаются старые времена, когда в эпоху правления КПСС церковному священноначалию выкручивали руки, чтобы оно подписывало «нужные» документы. И что это, вообще, за нововведение в Церкви - сбор подписей по Интернету? Позиция Синода должна утверждаться на заседании Синода, епископата – на Архиерейском Соборе после братской дискуссии. А ведь именно открытой дискуссии больше всего боятся стоящие за «Обращением» круги.

Теперь по сути проекта «Обращения епископата УПЦ». Документ явно преследует три цели.

1. В нем постоянно повторяется призыв успокоиться, уйти в абстрактный мир и тишину в самый критический момент современной истории православной Украины. То есть активные христиане, помнящие о том, как святители, благоверные правители и верующий народ боролись, отдавая жизнь, за единство Святой Руси, призываются «толерантно» отнестись к первому шагу на пути уничтожения Русского Мира, православной цивилизации, покорения Украины новой «Речью Посполитой» - на сей раз агрессивно секулярным, безбожным и содомским Евросоюзом.

2. В начале документа обтекаемо говорится о том, что среди верующих УПЦ есть как сторонники, так и противники интеграции с ЕС. По словам документа, обе точки зрения имеют одинаковое достоинство и право на существование в Церкви. Заметьте: интеграция с Россией, воссоединение Святой Руси, Русского Мира, о котором так много говорит Святейший Патриарх Московский и всея Руси Кирилл, даже не упоминаются, само имя «Русь», «Россия» авторам документа противно, его произнесение невыносимо жжет. Однако затем в документе следует интересный поворот. Неоднократно указывалось, что интеграция с Евросодомом означает полный разрыв с Русской цивилизацией, принятие на себя чуждого ига. А «евроинтеграторы» успокаивают – ничего страшного. Мол, один вектор не мешает другому. Именно на эту сугубо политическую и предательскую позицию становятся авторы документа, предлагаемого к подписи всем епископам Украинской Православной Церкви Московского патриархата. В тексте говорится: «…любой геополитический выбор Украины не может стать на пути ее дружеских отношений с другими государствами». И снова этот суеверный страх произнести слово «Россия». Ведь именно с ней предлагают разорвать, затягивая в «ассоциацию» с ЕС. И о каком «выборе» могут говорить епископы, когда этот выбор тысячу двадцать пять лет назад сделал святой князь Владимир - выбор в пользу восточной православной, а не западной латинской цивилизации?

3. В документе указывается, что любые «высказывания» членов Церкви – это лишь их частная позиция, а вот позиция Собора, Синода и (внимание!) Предстоятеля УПЦ (митрополита Владимира) – это позиция всей Церкви. Всем известно, что подпись митрополита Владимира (Сабодана) стоит под предательским обращением униатов, филаретовцев, баптистов, иудеев и проч., в котором Россию призывают оставить в покое Украину и дать ей спокойно осуществить «великую миссию» - объединиться с «семьей христианских народов»… Евросодома. Предлагаемый на подпись епископам документ призывает верующих поддержать ассоциацию Украины с ЕС. Получается, что позиция всех критиков позорной ассоциации – их частное мнение, а позиция митрополита Владимира, поддержавшего «евроинтеграцию» - позиция Церкви. Вот что хочет навязать епископату Киевская митрополия, вот какими узами она желает повязать епископат, противопоставив его православному народу Украины, святым отцам, призывавшим к единству Руси, всей тысячелетней церковной традиции на Русской земле. И как не вспомнить тут об осуждении «политического Православия» на Архиерейском Соборе УПЦ МП в 2007 г. Разве под это осуждение не подпадает подпись митрополита Владимира под сугубо политическим документом? Разве не подпадает под него и проект данного Обращения, спешно изготовленный в канцелярской тиши?

Во всех действиях автокефально-евросодомского лобби в УПЦ сквозят фальшивая мораль и двойные стандарты. Есть, однако, надежда, что епископат УПЦ МП не даст использовать себя в грязной политической игре, затеянной могильщиками православной цивилизации.